ДОБРИЙ ЛІС

Ведмідь був потворною, клишоногою і брудною твариною. Однак добрішого за нього не було нікого в усьому лісі. Але звірі помічали тільки його зовнішність, на що Ведмідь моторошно ображався, ловив їх і жорстоко бив ногами. Тож звірі його не любили. Хоча він був дуже добрим. І веселим. Він любив завзяті жарти. За ці жарти звірі його швидко зненавиділи і били. Так, важко бути на світі добрим та веселим.

Вовк був теж потворним і брудним. І ще він був дуже злий і жорстокий. Але звірі не відчували до нього ненависті і не били. Бо Вовк помер ще в ранньому дитинстві. Тому що Ведмідь народився раніше за Вовка. Так, добре, коли Добро перемагає Зло.

Заєць теж був злий і жорстокий. І брудним. І ще він був боягузливий. Гадостей Заєць нікому ніколи не робив. Бо боявся. Але його все одно сильно били. Тому що Зло завжди має бути покарано.

І Дятел теж був злий і жорстокий. Він не бив звірів, бо не мав рук. Тому він зганяв свою злість на деревах. Його не били. Тому що не могли дістати. Одного разу його придавило на смерть дерево, що впало. Подейкували, що воно помстилося. Після цього звірі цілий місяць боялися мочитися на дерева. Вони мочилися на Зайця. Заєць застудився і помер. Всім було ясно, що в усьому був винний Дятел. Але його не зачепили. Оскільки не змогли виколупати з-під дерева, що впало. Так, Зло іноді залишається безкарним.

Кріт був маленьким і сліпим. Він не був злим. Він просто добре робив свою справу. Це він під'їв дерево, що впало на дятла. Про це ніхто не дізнався і тому його не побили. Його взагалі били нечасто. Найчастіше лякали. Але його було дуже важко злякати, бо він був сліпий і не бачив, що його лякають. Коли не вдавалося злякати Крота, звірі дуже засмучувалися. І били Ведмедя. Тому що їм було дуже прикро. Одного разу Ведмідь теж захотів налякати Крота. Але Крот не злякався. Тому що Ведмідь його вбив. Несподівано. Просто Ведмідь був дуже незграбним. І звірі його дуже побили. Навіть, незважаючи на те, що Ведмідь сказав, що пожартував. Погано, коли твої жарти ніхто не розуміє.

Лисиця була дуже хитра. Вона могла запросто обхитрити будь-кого. Коли їй це вдавалося, її не били. Але іноді їй не щастило. І її били. Били всім лісом. І вона вже не могла когось обхитрити. Тому що дуже важко когось обхитрити, коли тебе б'ють. Якось її побили до смерті. Так, жилда завжди на правду вийде.

Кабан був великий, сильний та страшний. Його всі дуже боялися. І тому його били лише всім лісом. Або просто кидали в нього камінням. Кабан цього не любив. І одного разу вночі він сховав усі камені в лісі. За це його дуже побили. Більше Кабан ніколи не ховав каміння. Воістину кажуть – час збирати каміння та час їх не чіпати ніколи.

Козел не був ні злим, ні добрим. Він був просто Козел. Він часто цапав. І його боялися бити. І він своїм козловством усіх дістав. І тоді його побили на смерть. Бо інакше він помер би від старості. Колись. Коли Козел помер, Ведмідь сильно плакав. Тому що він таємно любив Козла. Так, кохання зла, полюбиш і Козла.

Їжачок був маленький і колючий. Він коловся. Він не був злим, він коловся за своєю природою. Через це його били лише у живіт. Їжачок цього не любив і почав голитися наголо. І тоді його почали бити, як усіх. Так, дуже важко бути не таким, як усі.

Скунс був майже таким, як Заєць. Але тільки дуже смердючим. Він погано пахнув. Його били лише у поліетиленовому пакеті. Тоді запах був не такий сильний. Якось у Скунса був день народження. Він запросив усіх звірів, бо був жадібним і любив подарунки. І звірі подарували йому новий поліетиленовий пакет. І сильно побили до непритомності. І Скунс задихнувся у пакеті. Так його й поховали. У пакеті. У Дуже Далекому Лісі. Тому що мертвий Скунс смерділ ще сильніше. Потім прийшли жителі Дуже Далекого Лісу і всіх сильно побили. Їм не сподобався запах мертвого Скунса. Так, із сусідами треба жити у світі.

Хом'як був теж дуже жадібним. І багатим. Якби він ділився своїм багатством, його били б не так сильно. Але він був дуже жадібним. За це його били добряче. І йому все одно доводилося ділитися. І він гірко плакав. Так, багаті також плачуть.

Лев був царем звірів. Він правив лісом. Царів бити не належить. Це є закон. Але звірі давно забили на закон. Звірі били і лева. Ні за що. Тому що так уже велося. Мораль: А зорі тут тихі...

У лісі так само жила мавпа, вона була недоумкуватий і червоножопою, тому її били часто, тому що не любили різнокольорових. Їй це дуже не подобалося, але вона про це довго не думала. Одного разу коли вона була ще маленькою, лисиця обхитрила її і посадила на гаряче вугілля, мавпа сильно обпекла попу і не ходила тому до школи, тому стала тупою та червоножопою. Та важко бути панком у лісі...

У лісі жив ще пугач, він був дуже мудрим, звірі його поважали і ходили з ним радитися, але зазвичай били після цього, бо пугач був глухий і звірам не подобалося що він завжди перепитував. Так, йому було складно жити на одному дереві з дятлом, і він оглух від стуку. Він і підказав кроту підкопати дерево. Так як він був глухий, він не почув, як дерево падало на нього. Не рій іншому яму...

У лісі жила жаба, вона була неприємна зелена, її не любили, тому й били. Але оскільки вона була дуже гидкою і слизькою, і також була вся в бородавках і екземах, ніхто не наважувався вдарити її першою. Тому її били трупом скунса, загорнувши його у подвійний поліетиленовий пакет. Навіть у нашому лісі функціонує система Ресайклінг - повторне використання матеріалів, що не розкладаються у ґрунті.

Жаба мала єдину подружку - її племінницю жабу. Жаба була дуже товстою і смердючою. Вона була дуже доброзичливою і хотіла з усіма дружити, але ті, кого вона торкалася, відразу ж отримували екземи і все своє життя гнили живцем. Саме так стала жаба такою зеленою та неприємною. Всі звірі уникали жабу, і вона була єдиною когось у лісі, не били. У неї тільки плювали, або мочилися в ставок, де вона жила. Отак завжди в лісі, звірі дивляться тільки на зовнішність, а душа їм нецікава, на те вони й звірі...

Особливо виявив себе в обплюванні жаби верблюд. Він був дуже великий і нікому не подобався. У його лісі була війна, і він іммігрував до нашого лісу, він був іншим і тому не подобався. Навіть ведмідь робив дуже злі жарти з нього. Ведмідь одягнув каску і обв'язався в зелений рушник, вибіг на верблюда з криком "за Аллаха, священна війна!" і побив його майже на смерть. Коли верблюд все-таки взимку вилікувався, він поклявся помститися всьому зеленому: він затоптав жабу (частини її досі можна знайти на задніх копитах), і заплював жабу. Оскільки всі звірі цих зелених не любили, верблюд дуже сподобався всім у лісі, він навіть отримав прописку. Але коли навесні почало розпускатися листя, верблюд став валити дерева, за що його заклевав горобець.

Тільки горобець любив і мстився за дерева, це він сказав дятлові бути під потрібним деревом. Горобець був добрим, але для дерев він робив все, він загинув пізніше, підставивши своє тіло під зуби бензопили дроворуба. Звірі дуже сумували і з'їли дроворуба, бо горобець був патріот.

Ще в лісі жив Хакер Пупкін. Він змалку жив серед тварин, тому його не били. Його годували листочками та ягідками, а Пупкіну це не подобалося і він бив звірів уночі, коли вони сплять. Адже якби він бив удень, то звірі зрозуміли, що не Мауглі. Але одного разу він побив жабу і згнив. Звірі таки зрозуміли, що він не Мауглі, оскільки Мауглі безсмертний. Тому вони довго били труп Хакера. Отак гублять молоді таланти.

Також там жила мурашка. Він був дуже злий на всіх і дуже малий, тому часто кусав звірів, а вони не бачачи, хто їх кусає, думали, що це привид Пупкіна. Тоді вони принесли в жертву Лева, бо він був царем і повинен платити за горе звірів. Але одного разу і мурахи спіймали. Не знаючи, як бити такого маленького, звірі одружили його з жабою. Вони живуть щасливо. Не було б щастя, та нещастя допомогло!

Раніше, коли Лев живий, у лісі виділявся Тигр. Він нікого не боявся і міг побити будь-кого, бо був добрим другом Лева. Але після смерті лева, Тигр став боягузливий і ховався від звірів. Зазвичай він ховався в болоті, бо він був засаний, тому звір і туди не ходили. Коли ж звірі згадували його існування, вони злилися, що він ховається, і шукали. Шукали дружно, усім лісом. Але не знаходили: тигр сидів тихо. Щоправда, коли його знову шукали, Тигр не витримав і завив. Вив він тому, що побачив, як кохаються мураха зі жабою. Страшна картина. Тож його знайшли, але ніхто не наважувався лізти в болото, щоб його витягти. Тоді звірі побили Верблюда та змусили лізти. Хоч він і прописався, але все одно не свій. Звірі спочатку били Тигра по голові ногами, а потім натягли на морду пакет із мертвим скунсом і змусили дихати. Але він вижив і почав ховатися ще краще. Так, треба було в дитинстві Тигру у хованки грати – тренуватися.

Найдобріша в лісі була Антилопа. Але звірам не подобалося, що її охороняє Ведмідь, який полюбив її, після загибелі Козла. А вона не любила Ведмедя. Вона любила Тигра, але від того постійно пахло сечею: бідолаха ховався в болоті. Тигр же любив Мураха, бо бачив щодня, що той витворює із Жабою. Мураха ж нікого не любив. Тому Антилопа була самотня і, як могла, відбивалася від чіплянь Медведя. Іноді вона його била. Але не сильно, тому що була дуже доброю. Лише до втрати свідомості.

Нещодавно до нашого лісу прибула Кенгуру. У її лісі розпочиналася війна. Вона почула, що в цьому лісі приймають біженців та приїхала. Спочатку звірі не зрозуміли сенсу її сумки та били. Били чітко: ногами та тільки по голові. Але потім, уловивши фішку, бити перестали. Стали складати в сумку сміття, і надвечір вона мала його з'їсти. Іноді, правда, коли сміття було особливо несмачне, вона витрушувала його в дупло до Білки.

Увечері в сумку садили Єнота, який давним-давно наївся радіоактивних відходів і тому світився ночами. Звірам це не подобалося, бо своїм свіченням він заважав спати. Тому ввечері вони його били, а потім засовували до Кенгуру в сумку, щоб він не світився. Вранці витягували, били та відпускали до вечора.

Білка ненавиділа Кенгуру, але любила Дятла: він зробив їй дупло – home, sweet home. Коли звірі знаходили у Білки сміття, вони її били. Звірі не любили брудних. Відмазки про те, що це сміття накидало Кенгуру, звірі не слухали, але про всяк випадок били і Кенгуру.

Пізніше звірі обмінялися з іншим лісом: Тигра на Ведмедя Грізлі. Він був чорним. А звірі не любили кольорових. Тому Філін організував партію проти чорних. Щодня, після зборів партії, звірі ловили Ведмедя Грізлі та били примовляючи: "Отримуй, чорножопий!". Потім партія почала бити і зайця, зі словами: "Отримуй косоокий!". Так, погано колись расизм.

Звірі дуже не любили Дикобраза, бо коли його б'ють, то після цього спочатку доводиться довго виколупувати голки з п'ят, а потім усе довго кульгають. Але не змінювати ж звичний порядок речей - і тоді Лев призначив Мавпа черговими по биття Дикобраза, щоб вони по черзі кидали в нього камінням і шишками. Камені вибивають із Дикобраза голки, а це цінний ресурс - ними потім мучать різних інших звірів типу Черепахи, просовуючи голки через отвори в корпусі. Мавпа конвеєр виявився настільки ефективним, що вже через тиждень Дикобраз облисів і став ховатися від чергових у ставку. Там і настав йому на обличчя Бегемот, і обличчя у Дикобраза стало плоске-плоське, так що з того часу колишнього дикобраза звуть Качконіс. Звідси правило: знання = сила

Ще в ставку жив Крокодил, він був як танк – великий, зелений та плоский. З цієї причини звірі дуже любили його топтати, і особливо старався Лось. Але одного разу він переплутав десь у Крокодила якийсь кінець, і почав топтати його по морді. Крокодил позіхнув, і кількість лосиних ніг скоротилася вдвічі. Після цього Лось став ходити на задніх лапах, а потім йому відбили роги і почали називати Людиною. Звідси правило: сім разів відміряй, один раз відріж.

Проблема з Крокодилом стояла, як і раніше, гостро, як зуби останнього. Тоді бити Крокодила добровільно зголосився Вихухоль - маленьке слизове і смердюче звірятко, що обросло сизою вовною. Вихухоль заходить Крокодилу в тил, розбігається, стрибає у воду і підринає під нього. Ніхто не знає, що він там під водою витворяє, але Крокодил від цього починає кричати писклявим контральто і з ганьбою втікає з ставка. Звідси правило: все генітальне – просто.

Восени у звірів починається загострення політичної активності, і тоді Кабан та Ведмідь ходять із гаслами типу "Коала - породження коки та калу", "Іноземний Бегемот дихав російський кисень" та "Смерть Козлам трудового народу". Дрібні звірі ховаються в болото, бо знають, що інакше їх швидко загегемонять. Звичайно, їх і в болоті загегемонять, але може не відразу. Звідси правило: ранок вечора мудріший

Бурий Ведмідь став надто старий і не міг уже розкроїти одним ударом лапи череп червонозодої Мавпи. Тоді Мавпи вирішили проводити його на заслужений відпочинок і почали бити. А Дятел видовбав з трухлявого пня великий могильний хрест із написом "заслужений відпочинок", і його поставили біля входу в ліс, щоб чужі звірі знали, які в нашому лісі порядки. Мавпи поділили між собою шкуру ще не вбитого Ведмедя (ну не всю звичайно, а хто скільки зміг відгризти), і пообіцяли більше його не бити - за це він написав на найбільшому шматку шкіри останній царський указ: про призначення новим царем Полярного Ведмедя. Звідси правило: старим у нас одна дорога.

Полярний Ведмідь отримав указ про своє призначення ще до того, як ведмежа жовч на указі перестала смердіти. Незважаючи на це, указ він одразу зжер, бо голодував останні два роки і схуд до напівпрозорості. Він проголосив себе Верховним Головномедведствующим, і збудував усіх звірів на узліссі. Після команди "на 1й 2й розрахуйся" кожен 2й бив кожного 1го і назад, в результаті чого в живих залишився тільки кожен 3й. Звідси правило: математика – цариця всіх наук.

Звірі нагадали Полярному про болото, і потім сильно про це шкодували. Болото було найбільш говняним місцем у лісі і страшно смерділо, коли туди когось кидали (звірі кидали один одного постійно і на будь-якому ґрунті, але в болото крім живих звірів скидалися і не дуже живі, що і вносило новий струмінь у вже наявний там аромат). Ще сильніше болото смерділо, якщо з нього когось тягли, особливо якщо Бегемота. А тягнути було когось, бо в болоті вічно ховалися деякі звірі: ті когось надто часто били, і лиходії. Лиходіями називали тих хто кинув когось із крутих. Злісними ж лиходіями називали тих хто казав що бити взагалі нікого не треба. Верховний Головномедведчий привів звірів на околицю болота, і вони почали бити болотяних. Природно, болотні їх побили, бо грали на своєму полі. Зрештою (це коли бійки обривали один одному кінці), по запаху вже не можна було зрозуміти хто свій, а хто болотяний. І тоді звірі повернулися в ліс на чолі з Ведмедем, який з білого перетворився остаточно на Бурого. Лиходіям вийшла амністія, і Злісних лиходіїв вирішено було змішати з лайном наступного разу. Звідси правило: усі там будемо.

 

 

 

 

 

\\